Ви перебуваєте: Внесок голландців

П. Мондриан відомий і як один з організаторів групи "Стиль", що існувала в Нідерландах в 1917- 1931 роках, що й поєднувала крім художників також архітекторів-раціоналістів, що ставили своєю метою пошук строгих геометрично чітких композиційних розв'язків. Найбільш відомими архітекторами, що входили в цю групу, минулого П. Ауд і Г. Ритвелд, що виявили істотний вплив на наступний розвиток архітектури не тільки в Нідерландах, але й за рубежем. Найбільш помітне втілення їх ідеї одержали в архітектурному вигляді сьогоднішнього Роттердама, що відрізняється незвичними для нас геометрично вишуканими архітектурними формами як суспільних, так і житлових будинків

З нині живучих нідерландських художників помітно виділяється Съюрд Бейсман (р. 1948 р.), творчості якого властиві й новаторство, і традиціоналізм голландської школи живопису

Не можна сказати, що в сучасних Нідерландах відношення до художників таке ж, як було в минулому. Ситуація, звичайно, змінилася. Незабаром після другої світової війни був прийнятий спеціальний закон, спрямований на поліпшення положення художників. За цим законом голландець, що довів, що образотворче мистецтво-його професійне заняття, одержує від держави посібник, рівне мінімальному на даний час рівню заробітної плати в країні, в обмін на передачу своїх добутків у розпорядження держави

Ну а що ж художники? Є закон, є дохід. Що ж їх тривожить і наповнює зростаючим роздратуванням, що ухвалюють усе більш загрозливі форми? Так, допомоги з нинішніх часів украй малі. Але не це головне, головне - немає задоволення від такої от діяльності, адже людей одержує емоційну винагороду за працю тільки за умови суспільної оцінки його результатів. "Я буваю просто щаслива, почувши, що мої картини виставлялися в якийсь базовій (початкової) школі, і подвійно, якщо якась із них привернула увагу десятилітнього хлопчиська",- іронізувала над своїм положенням одна з художниць

Виявляється, держава, монополізувавши права на володіння картинами - і написаними, і ще не написаними, не має ні можливості, ні засобів, а в першу чергу бажання на організацію суспільного доступу до цих добутків. На складах їх скопилося вже близько 500 тисяч, і вони порошаться там, як старі, непотрібні речі. Очікувати, що колись картини будуть виставлені, що імена їх творців стануть відомі широкій публіці,- утопія, і жоден із трьох з половиною тисяч професійних художників не сподівається на це. А поки художники намагаються якось виразити свій протест проти такої політики держави. Кілька років назад, прагнучи привернути суспільну увагу до необхідності розв'язку цієї проблеми, вони блокували зал в амстердамському Ряйксмюзеуме, де експонується картина Рембрандта "Нічний дозор". Але навіть великий Рембрандт не зміг допомогти ім. Поки положення сучасних художників не міняється...